Не вірю, що конфлікти за участю Росії можна вирішити з позиції умиротворення. Експерти — про мінські переговори по Донбасу

Не вірю, що конфлікти за участю Росії можна вирішити з позиції умиротворення. Експерти — про мінські переговори по Донбасу

Maksim Makhankou
BY
22.12.2016

Ось вже більше двох років Мінськ є основним майданчиком для переговорів з врегулювання збройного конфлікту на Донбасі. Весь цей час в Україні піднімаються питання про те, наскільки ефективний Мінськ як переговорний майданчик і чи може взагалі найближчий політичний союзник Кремля бути нейтральною стороною в російсько-українському конфлікті.

Так чи вичерпав себе Мінськ? Це питання НВ задало п'ятьом експертам з російсько-українсько-білоруських відносин і політики.

Найбільшим скептиком відносно Мінська як переговорного майданчика для вирішення конфлікту в Україні виявився лектор інституту міжнародних відносин і політичних наук Вільнюського університету Вітіс Юрконіс (Литва) — експерт по Білорусі та країнам Східного партнерства:

Те, що Білорусь стала переговорним майданчиком – спочатку було неправильним кроком. Очевидно, якась сторона мала перевагу в цих переговорах. Офіційний Мінськ в кінцевому підсумку став основним бенефіціаром цієї зустрічі, так як відносно несуттєвий гравець раптово перетворився на центр регіональних подій і обговорень. В той час, як сам процес затягувався, Мінськ нарощував м'язи і почав позиціонувати себе як парламентер. Дійшло до того, що міністр закордонних справ Білорусі Володимир Макей примудряється просувати Мінський майданчик як можливе місце для переговорів Китаю, Росії, ЄС і США.

Паралельно просувається дискурс білоруського нейтралітету, що саме по собі абсурдно. Білорусь – найближчий (тобто номер один, а не два і не десять) союзник РФ у військовому і політичному плані.

Зв'язки з Україною для них теж важливі, але більше з економічних міркувань, так як це торговий партнер номер два після Росії. Так що білоруське керівництво не може дозволити собі бути повністю проросійським.

Також потрібно розуміти, що офіційний Мінськ тут гравець другого плану, просто він уміло користується розгубленістю в регіоні. Це цілком влаштовує і Москву. Чим ближче Мінськ до Брюсселю, тим більше у Кремля різних каналів і можливостей просувати свій порядок денний, продовжуючи заплутувати своїх західних колег.

Немає жодної проблеми в тому, щоб замість Мінська знайти якийсь інший майданчик для переговорів. І навіть не один – від Цюріха до Гельсінкі, від Осло до Відня.

Менш песимістичний щодо Мінська колишній посол України в Білорусі і до недавнього часу (квітня 2016 року) – представник України в тристоронній контактній групі з врегулювання збройного конфлікту на сході України Роман Безсмертний (Україна). В цілому він поділяє скепсис з приводу «нейтральності» офіційного Мінська, але вважає, що Україна зобов'язана користуватися цим майданчиком, та інших місць для переговорів поки не передбачається:

Поганий Мінськ або хороший, це на сьогоднішній день єдиний майданчик, де ведуться якісь переговори. І поки є загроза загострення, поки є багато полонених, потрібно використовувати будь-який майданчик. Такий діалог потрібен, так як він стосується людських життів. Мінськ хороший з точки зору близькості – знаходиться не так далеко від Києва і Москви.

Щодо того, чию сторону займає Лукашенко і білоруський народ, – потрібно розуміти, що пересічний білорус зомбований, і його позиція нічим не відрізняється від позиції пересічного росіянина. Говорити про якийсь нейтралітет – обманювати самого себе. Я вже не кажу про те, що Білорусь є учасником таких об'єднань, як Союзна держава і ЄврАзЕС. Кремль може зробити в Білорусі все що завгодно, у тому числі використовувати її територію для атаки на Україну.

Те, що ці переговори ведуться в Мінську – це дипломатичний виграш для Лукашенка і білоруського керівництва. У Мінську періодично з'являються європейські лідери, що підвищує статус Білорусі.

До моменту, поки не знайдені інші формати, «Мінськ» потрібно тримати, обговорюючи ключові питання. Те, що «Мінськ» не призведе до повного вирішення проблеми – очевидно. У Мінську вже 25-й рік ведуться переговори щодо Нагірного Карабаху, і результат від них такий же. Я взагалі не вірю в те, що конфлікти за участі сучасної Росії можна дозволити лише з позиції умиротворення.

Важливо, щоб українська влада проявляла ініціативу. І ця ініціатива може звучати де завгодно. Звичайно, не дуже приємно, перебуваючи в Мінську 24 години на добу, бути під контролем спецслужб. І це в країні, яка себе позиціонує як «нейтральна».

Звичайно, Лукашенко намагається щось робити для збереження певного обсягу суверенітету. Для нього це питання збереження життя. На жаль, всі ці спроби просто марні. Офіційний Мінськ не може вирватися з-під впливу Москви. Ситуація в Білорусі катастрофічно погіршується. Те, що вона зрештою призведе до конфлікту – теж очевидно. Чим закінчиться цей конфлікт – я не знаю. Боюся тим же, чим і в Україні. Масштаби розвідувальної, диверсійної, політичної роботи, які ведуться Москвою в Мінську, занадто великі. Думаю, що це знає Лукашенко і його спецслужби, але зробити вони нічого не можуть.

Військовий експерт в Лондоні, старший науковий співробітник Британського королівського інституту оборонних досліджень Ігор Сутягін (Великобританія), вважає, що називати Лукашенко «маріонеткою» Кремля можна лише з натяжкою, а місце для переговорів в даному випадку він вважає непринциповим. Його зміна лише дасть привід Кремлю зайвий раз звинувачувати Україну в небажанні вирішити конфлікт мирним шляхом:

«Переговори про ситуацію на сході України йдуть не тільки в Мінську, але і в Берліні, і в Женеві, і інших містах. «Мінськ» це просто символ і назва.

Зважаючи на політичну вагу учасників цього процесу, можливості господарів, тобто Білорусі, якимось чином впливати на порядок денний і хід обговорень гранично мінімальні. Так що по суті навіть і не важливо, є Білорусь «маріонеткою» Москви чи ні. По-перше, на переговорах присутня сама Москва, і їй ніяка «маріонетка» не потрібна. По-друге, «маріонетка» не може куди-небудь «вивернути» таких "важковаговиків", як Німеччина. Вплив офіційного Мінська на хід і результат обговорень і рішень, незалежно від його позиції, зникаюче мало.

Присутні і дуже великі сумніви щодо того, чи Білорусь є «маріонеткою» Кремля. Традиційна політика Лукашенка пояснюється прислів'ям «Ласкаве теля з двох маток ссе». Останнє, що хоче Лукашенко – стати секретарем обкому де-небудь в російській глибинці. Йому життєво необхідно бути незалежним керівником незалежної держави.

Україні необхідно активно і послідовно показувати несправедливість того, що написано в Мінських угодах. А також доводити, що руху вперед не відбувається через позиції «лугандонсько-російської» сторони. Розвивайте цю тему. Росія повинна нести за це відповідальність. Це набагато більш актуально і важливо, ніж обговорення питання про те, чи гарний Мінськ як переговорний майданчик. Це всього лише місце зустрічі, як кав'ярня.

Можливо, деякі учасники переговорів з боку України дійсно стають об'єктами стеження з боку білоруських спецслужб. Але я не можу сказати, що білоруські спецслужби безпосередньо підпорядковуються російським. Так, вони тісно співпрацюють між собою, але навряд чи безпосередньо виконують вказівки Луб'янки. У них там своя незалежність є.

Але це не принципова перешкода, через яку потрібно відмовлятися від Мінська. Так, Мінськ не такий вдалий для переговорів, як, наприклад, Париж. Це така «кав'ярня» з прохідним двором і підозрілим господарем, але в Україні є контррозвідка.

Я вважаю, що зараз буде дуже важко відмовитися від Мінського формату. Це буде представлено російською стороною як спроба України піти від обговорення принципових питань заради задоволення якихось забаганок. І для Меркель, і для Олланда, у яких зараз своїх проблем вище даху, встрягання в таке обговорення буде означати тактичну поразку.

Всі ці фактори переважають ті незручності, які, безумовно, існують в Мінську.

Євген Прейгерман, директор білоруської спільноти Ліберальний клуб та керівник експертної ініціативи Мінський діалог (Білорусь) вважає, що місцезнаходження переговорного майданчика саме в Мінську – гарантія нейтральності Білорусі в українсько-російському конфлікті:

Аргументи про несамостійність Мінська звучать вже давно. Особливо ці розмови посилилися після того, як Білорусь спробувала заблокувати обговорення запропонованої Києвом резолюції щодо стану з правами людини в Криму і Севастополі.

Переговорний майданчик хороший тоді, коли на ньому можна без проблем і швидко зібрати всіх учасників переговорів, і зробити це настільки часто, наскільки це можливо. Проблема переговорів щодо Донбасу – не в переговорному майданчику, а у відсутності моделі компромісу. І те, що переговори перенесуться в будь-яку іншу точку Землі – це ніяк не позначиться на самому переговорному процесі.

Я думаю, що тут більше медійно-емоційного ефекту, в тому числі через те, що в суспільстві назріває невдоволення тим, що істотний прогрес відсутній.

Поки Мінськ залишається переговорним майданчиком, це дає Білорусі шанси залишатися нейтральною і не допускати на своїй території російської військової присутності. Адже ми розуміємо, що якщо в якийсь момент Росія вирішить на цьому 100% настояти, то Білорусі буде дуже важко в силу об'єктивних причин від цього відмовитися.

Якщо Україна хоче збільшити шанси того, що вона отримає загрозу з півночі – тоді, дійсно, потрібно продовжувати наполягати на тому, щоб переговорний майданчик з Мінська пішов. А якщо все ж є бажання зміцнити статус Білорусі як нейтральної території, тоді потрібно робити все, щоб майданчик залишався.

Дмитро Міцкевич, аналітик Belarus Security Blog (Білорусь) вважає, що не варто розглядати офіційний Мінськ як маріонетку Кремля, і альтернативи переговорам у Мінську – не бачить:

Очевидно, що спроба блокування Білоруссю резолюції щодо стану з правами людини в окупованому Криму негативно позначилася на іміджі офіційного Мінська. Проте варто пам'ятати, що ця «маріонетка Кремля» мало того, що категорично відмовилася від розміщення російської авіабази на своїй території, так ще й у своїй військовій доктрині задекларувала готовність співпрацювати з Заходом, яка вже проявляється в активізації діалогу з НАТО і ЄС. А ще не визнала ні Абхазію, ні Південну Осетію, ні вищезгадану анексію Криму. До речі, і про поставки білоруського палива (до того ж у борг!) для потреб української армії в перші тижні війни теж забувати не варто. Як і про нинішню співпрацю двох країн у військовій сфері, для нарощування якої є всі умови.

А ось справжніх «маріонеток Кремля», які всіляко саботують проведення життєво важливих реформ, варто було б уважніше пошукати саме в Україні. Дивись, багато проблем вирішилося б.

Якщо в білоруській столиці вже не один раз проводилися переговори з питань врегулювання ситуації на сході України, отже, сенс в цьому все ж таки є. Білорусь в даній ситуації бачиться саме як нейтральний гравець, що має спільні інтереси з кожною зі сторін конфлікту і зацікавлений у встановленні стабільності і миру в регіоні, як би банально це не звучало. Мені здається, що Мінськ залишиться основним майданчиком для переговорів конфліктуючих сторін у майбутньому. А майбутнє це очікується довгим, оскільки на даний момент немає видимих підстав для досягнення домовленостей, які влаштували б всіх і могли б бути реалізовані в найближчій перспективі. Тому результати постійних переговорів, а вірніше їх відсутність, в першу чергу повинні викликати питання не до майданчику, а до учасників та їх інтересів. Як-то кажуть, нема чого на дзеркало нарікати.